Чи здатна Європа захистити себе від Росії?
З одного боку, за економічним потенціалом країни Євросоюзу значно перевищують Росію. ВВП членів ЄС у 2023 році становив майже 19 трлн доларів США. Тоді як Росії — лише 1 трлн 862 млрд. З урахуванням Великобританії економічна перевага Європи над Росією ще вища — майже у 12 разів. Однак вона не обов’язково конвертується у військову сферу.
Ми звикли критикувати українську владу, яка після відновлення незалежності 1991 року взяла курс на роззброєння й радикальне ослаблення власної армії. Така політика, з огляду на сумний історичний досвід і географічне розташування України, була не просто недалекоглядною та легковажною. А навіть злочинною. Але щось подібне відбувалося в більшості держав Європи.
Закінчення «холодної війни» і розпад СРСР європейські політичні еліти сприйняли як настання ери глобального миру та безпеки. І почали різко скорочувати видатки на оборону. А також серйозно зменшувати чисельність своїх збройних сил. Лише окремі держави Європи, передусім Великобританія, і меншою мірою – Франція, намагалися підтримувати свої збройні сили у відносному тонусі. Решта країн Європи поринули у ілюзію безпечного глобального світу без кордонів.
Після «холодної війни» європейські країни здебільшого дозволили своїм м’язам атрофуватися. Центр військового планування перемістився з гіпотетичного конфлікту проти рівного за силою супротивника на експедиційні операції, зосереджені на врегулюванні криз, боротьбі з повстанцями та тероризмом. За винятком Балкан, ці операції також велися в основному поза Європою, а можливість великої війни на європейському континенті видавалася вкрай низькою.
Десятиліття зрізання оборонних бюджетів призвели до драматичного скорочення чисельності європейських збройних сил і створили серйозні прогалини в їх можливостях. Коли окремі європейські політики піднімали питання збільшення фінансування оборонного сектору, їх політичні конкуренти піднімали ґвалт щодо недоцільності таких кроків. Різноманітна національна оборонна промисловість і різні оперативні потреби також спричинили глибоко фрагментований оборонний ландшафт: зараз у європейських арміях налічується 29 різних типів есмінців, 17 типів основних бойових танків і 20 типів винищувачів, у порівнянні з чотирма, одним і шістьма, відповідно, у Сполучених Штатах.
У 2017 році в рамках Мюнхенської конференції з безпеки оприлюднили доповідь під назвою «Розбудова європейських збройних сил майбутнього: більш європейські, більш зв’язані та більш боєздатні». У ній констатували: європейські збройні сили стикаються зі зменшеним і застарілим обладнанням, у тому числі з нестачею матеріальних засобів, а також із загальною кризою доступності. Ці виклики посилюються недостатньо підготовленим військовим персоналом.
«Країни ЄС мали потужні військово-повітряні сили на початку 1990-х років з 5418 військовими літаками та гелікоптерами, але станом на 2017 рік їх кількість скоротилася до 2486. У деяких державах до половини гелікоптерів або бойових машин піхоти не можна розгорнути», – зазначали автори доповіді.
Вольфганг Ішингер, голова Мюнхенської конференції з безпеки, тоді попередив, що європейці довго покладалися на США в питаннях оборони, але Вашингтон почав зменшувати свою участь у європейській безпеці. У доповіді містився заклик до країн-членів ЄС значно збільшити свій оборонний бюджет, перейти до спільного європейського планування та закупівель, а також більше інвестувати в оборонні інновації.
«Щоб модернізувати свої збройні сили, Європі потрібно буде оновити своє обладнання, приділяючи особливу увагу ліквідації сьогоднішнього розриву у взаємозв’язку та цифровізації, який оцінюється в 120–140 мільярдів доларів», –наголошувалося у документі.
За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) за останні два десятиліття перед російським вторгненням в Україну у 2022 році європейські війська втратили 35% своїх можливостей. Для прикладу, європейські країни мали майже 200 великих надводних бойових кораблів і 129 підводних човнів у 1990 році, у 2021-му – 116 і 66 відповідно. Зараз європейська бойова потужність на морі становить приблизно половину тієї, яка була під час розпалу «холодної війни».
Чи прислухалися європейці до цих попереджень? Якщо так, то їх реакція була вкрай повільною. Лише після російської анексії Криму та вторгнення на Донбас розпочалися дискусії щодо потреби збільшувати оборонні видатки. Та прощатися з ілюзією мирного дружелюбного світу дуже не хотілося.
На саміті в Уельсі у 2014 році європейські члени НАТО поставили за мету досягти витрат на оборону у розмірі не менше 2%. Але це рішення виконувалося абияк. Більшість європейських держав не поставилися до нього всерйоз. Хоча поступово видатки на оборону таки росли. Частково цьому, як не парадоксально, посприяв колишній американський президент Дональд Трамп, котрий відверто висловив претензії до європейських країн щодо ухилення від зобов’язань витрачати на оборону не менше 2% ВВП.
На саміті НАТО у Вільнюсі у липні 2023 року генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг повідомив, що 11 союзників зараз досягли або перевищили показник у два відсотки ВВП. І висловив сподівання, що у 2024 році кількість цих країн суттєво зросте. Тобто навіть після російського повномасштабного вторгнення в Україну лише 11 країн НАТО з 31-єї досягли показника у 2%.
За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру у 2022 році серед країн Європи лише три витрачали на армію понад 50 млрд доларів: Великобританія (68 млрд), Німеччина (56 млрд доларів), Франція (54 млрд). Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало найпереконливішим аргументом для політиків вкладати більше коштів в оборону. Останні два роки ми бачимо помітне зростання військових бюджетів країн Європи. Окремі держави прийняли кількарічні програми, які передбачають збільшення фінансування сил оборони. Однак звісно не таке масштабне і не настільки швидке як у Росії, яка швидко перейшла на військові рейки. Формально загальний військовий бюджет європейських країн в абсолютних цифрах перевищує російський, це ще нічого не говорить про нинішній рівень боєздатності їх армій.
На 2024 рік Росія запланувала витратити на військові потреби 10,775 трлн рублів (близько 120 млрд доларів США за нинішнім курсом) – на 70% більше, ніж у 2023-му (6,8 трлн), у 2,3 рази більше, ніж у 2022-му (4,7 трлн), та втричі більше за показники довоєнного 2021 року (3,5 трлн). Частка військових витрат у бюджеті, загальний розмір якого складе 36,66 трлн рублів, досягне 30%. Військові витрати Росії в 2024 році зростуть до 7,1% валового внутрішнього продукту.
Загальна чисельність осіб, задіяних у лавах збройних сил РФ, перевищує 1,3 млн. Тоді як найбільші армії європейських країн мають 100-200 тисяч осіб. Після закінчення «холодної війни» у Європі відмовилися від призову, кількість резервістів у державах ЄС теж незначна. А відновити повноцінний призов, якщо така потреба виникне, буде вкрай непросто. Можливо, провідні європейські армії мають технологічну перевагу над Росією. Однак кількісно поступаються потенційному агресору у літаках, танках, а особливо – у кількості особового складу. Вагомою перевагою російських військ також є їх бойовий досвід, отриманий у сучасній війні.
Війна в Україні також виявила обмеження європейської оборонно-промислової бази і виснаження її військово-промислового потенціалу. Десятиліття скорочення оборонних бюджетів змусили європейські країни пожертвувати масштабом заради ефективності. Як наслідок, їм зараз важко задовольнити потреби України через обмежені запаси та незначні виробничі потужності. Європейська оборонна промисловість також стикається з вразливими ланцюгами поставок.
Ще одна проблема Європи – суспільні настрої і відносно низька мотивація захищати свою країну серед значної частини населення. Політика мультикультуралізму спричинила фрагментацію європейських суспільств, послаблення рівня патріотизму та національної свідомості. Не всі політики і не всі жителі ЄС розуміють необхідність переозброюватися. Хтось навіть бачить у Росії потенційного союзника. Уряди європейських країн, збільшуючи видатки на оборону, неминуче зіткнуться з внутрішньою критикою з боку окремих популістів. Адже доведеться урізати соціалку, зменшувати фінансування переходу на зелену енергетику, субсидії, скорочувати витрати на нелегальних мігрантів. У авторитарній Росії таких проблем немає. Диктатура дозволяє Кремлю значно швидше спрямовувати ресурси на військові потреби. І не надто зважати на суспільну думку.
Загалом повноцінний захист Європи від російської агресії без допомоги США і активації 5 статті НАТО зараз виглядає сумнівним. Десятиліття роззброєння і масової пропаганди демілітаризації даються взнаки. Європейська оборонна промисловість тільки набирає оборотів. Видатки на армію зростають не так швидко, як цього вимагає час. Все це створює певне вікно можливостей для Путіна.
