Як компанії SENSAR Development вдається не лише добудовувати, а й реалізовувати нове під час війни

Як будувати та добудовувати за 40 кілометрів від лінії фронту, чи може сьогодні інвестор заробляти на квадратному метрі, як змінився попит на нерухомість в українських реаліях. Про трансформацію ринку під час війни та нові тренди вітчизняного девелопменту. 

Минулого разу наше інтервʼю із засновником SENSAR Development відбувалося у Запоріжжі, у рідному місті забудовника. Сьогодні Марк Марченко запросив нас у власну філію у Львові.

З початком війни компанія здійснила релокейт бізнесу на Захід країни. І якщо до початку повномасштабного вторгнення її будівництво було зосереджено виключно у Запоріжжі, то на сьогодні проєкти забудовника локалізуються у чотирьох містах України, і це не межа. 

Чому деяким девелоперам вдається майже неможливе під час війни, і вони будують, задають нові тренди українського девелопменту та реалізують успішно проєкти за 40 кілометрів від лінії фронту, а інші заморожують будівництво та при першій можливості посилаються на заяву з торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини?

Про це більш докладно в нашому інтерв’ю з Марком Марченком, підприємцем, засновником та CEO девелоперської компанії та експертом українського ринку нерухомості.

– Марко, сьогодні ви та ваша команда у Львові, тут наразі знаходиться центральна філія SENSAR, як ви оцінюєте релокейт вашої компанії із Запоріжжя?

– Це було непросте та ризикове рішення. Бо здійснити релокейт девелопменту насправді це трохи ефемерна штука. Ти не можеш забрати з собою своє будівництво, а тільки розпочати нове.

Тобто нам, по суті, потрібно було розпочинати майже все з нуля. Я кажу "майже", бо з собою у нас був наш досвід і команда, що була готова знаходити нові рішення та діяти.

Це і допомогло нам швидко зорієнтуватися в нових умовах і десь через пів року розпочати у Львові нове будівництво. Тож сьогодні вже можу констатувати, що це було єдине правильне рішення в тих умовах. Але особисто для мене, це, мабуть, було найскладнішим рішенням після повномасштабного вторгнення.

І хочу ще наголосити, що SENSAR здійснив навіть не зовсім релокейт. Я би сказав, що це розширення нашої діяльності. Тому що ми не перенесли, ми розширили свою діяльність.

Ми прийняли рішення залишатись в Україні, ми не стали виїжджати за кордон, як це зробили деякі девелопери. І попри нові проєкти на Заході країни, ми продовжуємо будувати у Запоріжжі та мали досить успішний 2023 рік у цьому сенсі.

– 40 кілометрів до фронту, постійні обстріли – а ви будуєте у Запоріжжі. Можна ж спокійно будувати нові проєкти на Заході країни або за кордоном, як це робить більшість девелоперів. Що допомагає вам не втратити мотивацію будувати в цьому регіоні?

– Якщо коротко, то це історія про відповідальність. Якщо ми хочемо бути серйозними гравцями українського ринку нерухомості, якщо бачимо майбутнє компанії в Україні, то маємо виконувати свої зобовʼязання.

І іншого шляху немає. Бо за цими квадратними метрами стоять люди, зі своїми очікуваннями, планами та мріями. З початком повномасштабного вторгнення у Запоріжжя переїхала велика кількість людей з окупованих територій – з області, Маріуполя… І вони бачать себе тут та шукають гідні умови для життя.

І наша відповідальність – дати їм це.

Ну і другий важливий момент це те, що я та більшість команди SENSAR з Запоріжжя, ми любимо наше місто і повʼязуємо з ним своє майбутнє, тому продовжуємо будувати та розвивати його, попри близькість воєнних дій.

– Девелопмент у червоній зоні – це історія про те, як дотягнути до кінця війни та вижити? Чи мають місце інші стратегії?

– Ну це точно не наша стратегія. Можливо, на початку, коли війна мала тривати "два-три тижні" ми допускали такі думки. Але наразі з такою стратегією неможливо вижити.

Так, будувати в умовах війни – це дійсно непросто. Війна порушила багато процесів: починаючи від логістики будматеріалів і пошуку будівельників на обʼєкти та закінчуючи залученням інвестицій у будівництво.

А це лише одна сторона медалі – організаційні питання. А є ще й інша – емоційна, моральна сторона – це тиск відповідальності та невідомості. На початок повномасштабного вторгнення SENSAR мав зобовʼязань на 20 мільйонів доларів, чотири обʼєкти на стадії одночасного будівництва у Запоріжжі.

І намагатися це дотягнути до кінця війни, якого, на жаль, поки не видно, така собі стратегія. Тому попри усі складнощі, наша стратегія під час війни – добудувати. 

Так, я вже якось зазначав в інтервʼю з Анатолієм Анатолічем, що з математичної точки зору продовжувати у Запоріжжі будівництво зараз – це абсурд.

Але ми вирішили тримати курс на повну реалізацію проєктів не колись, а зараз. І, слава Богу, мали у цьому році неабиякий успіх – три добудованих об’єкти. 

– Який з цих трьох добудованих проєктів у Запоріжжі в цьому році видався для вас найнервовішим?

– Під час війни кожен обʼєкт у червоній зоні заставляє трохи понервувати. Бачите, навіть, посивів (ред. – сміється). Кожен проєкт – важливий, історія кожного – це частина нашої історії. Але все ж таки, якщо виокремити якийсь з них, то, мабуть, найбільше я вболівав за медичний центр Uniclinic.

Мені особисто було важливо, щоб ми його добудували, бо такий вид нерухомості, плюс велика кількість специфічних технологій, які потрібно було реалізувати – все це було вперше у девелоперському портфелі SENSAR. І, звісно, хотілося виконати все бездоганно та без затримок. 

Ну і ще один момент, Uniclinic – це соціально значущий проєкт. Це унікальний медичний заклад, що не має аналогів на Південному Сході України: сучасні технології, високоточне обладнання, професійні лікарі, сервіс.

Для Запоріжжя – це дуже важлива історія, бо Uniclinic – задає новий тренд медичного обслуговування населення та робить медицину світового рівня доступною в цьому регіоні. Що під час війни стає ще більш актуальним.

– Якби не війна, ви й дотепер будували би тільки у Запоріжжі?

– Насправді ми вже мали конкретні плани виходу на всеукраїнський ринок. Але війна внесла деякі корективи та пришвидшила рух в той бік, куди ми і так рухались.

– Більше як рік компанія SENSAR є активним гравцем ринку нерухомості на Заході країни, можливо, розповісте якісь інсайди?

– Український ринок можна умовно поділити на три частини. Так ми можемо виокремити Східний ринок, Центральний і Західний. З очевидних причин сьогодні Західний ринок є найбільш жвавим і привабливим для інвесторів.

Тут, можна сказати, зійшлися усі зірки: попит, завдяки ВПО, пропозиція у вигляді місцевих девелоперів та тих, що мігрували з інших регіонів країни, і гроші, бо інвестори шукають можливості для безпечних капіталовкладень.

Тому ми зараз тут, і це було дуже правильним рішенням релокувати сюди свій бізнес.

Можу також сказати, що тут дуже активно розвивається новий тренд українського девелопменту. Прибуткова нерухомість – апартаменти, апарт-готелі під оренду з централізованим управлінням – шаленими темпами набирає обертів.

Тому деякі експерти зараз висловлюють свої побоювання, що Західний ринок може перегрітися. Останній раз мав таку дискусію з Олексієм Козиревим (ред. – фінансовий експерт Мінфін).

Є така думка, що після закінчення війни ситуація різко зміниться не на користь Західного ринку внаслідок відтоку людей, що повернуться у свої міста. Але на мою думку, це не буде глобальним процесом.

Люди тут (ред. – на Заході країни) вже живуть майже два роки – влаштовують своє життя, знаходять постійне житло, обростають соціальними зв’язками, звикають до нових умов – чи будуть вони прагнути повернутись назад – питання.

Якщо ж говорити про туристичну складову нерухомості на Заході, то тут також, я вважаю, ситуація із закінченням війни кардинально не зміниться. Зараз ринок апарт-готелів та рекреаційні заклади тут активно розвиваються, бо є попит на безпечний відпочинок.

Українці відкривають для себе Карпати: розуміють, що є не тільки Буковель, не тільки лижі, а влітку можна відпочивати не тільки на морі. І дай Бог, щоб закінчилася війна, але ж із її закінченням, через скільки Чорне та Азовське моря можна буде назвати безпечними для відпочинку?

Тому я думаю, що відпочинок у Карпатах для українців – це не тимчасовий тренд.