Як територіальні поступки агресору призвели до остаточної втрати незалежності: історія Чехословацької кризи 1938—1939 років.

Історія часто починається, немов новий виток, але насправді все відбувається за старими лекалами. "Якщо Росія заплатить малу ціну або не заплатить жодної – а так, здається, і буде, – наступною перспективною метою стане Україна. Звичайно, не вся, а тільки Кримський півострів". Ці майже пророчі слова американського політичного аналітика Леона Арона (який ще не включив у "список" майбутньої російської агресії український Донбас) пролунали наприкінці серпня 2008 року – одразу після завершення швидкоплинної, переможної для росіян війни в Грузії та підписання угоди Заходу з Кремлем.

Угода отримала назву "Медведєва-Саркозі" на честь прізвищ тодішніх президентів РФ та Франції. Росія не мала наміру її виконувати. Це було недалекоглядне "умиротворення агресора". Звичайно, за рахунок жертв агресії. І такі випадки в історії зовсім не рідкісні.

"Примушення до миру" по-кремлівськи

До речі, кремлівські спікери називали швидкоплинну війну в Грузії "операцією з примушення до миру". Яка зафіксувала фактичну капітуляцію маленької закавказької країни та остаточне утвердження на її суверенній території прокси-"держав", повністю залежних від Кремля – Абхазії та Південної Осетії.

Те, що зараз відбувається в Грузії, зменшеної більш ніж на 20% території, є результатом цієї самої капітуляції. Яка й призвела до змін у середовищі політичних еліт: до влади прийшли проросійські сили, жорстко подавляючи протести громадян після нещодавніх сфальсифікованих парламентських виборів. А світове співтовариство так і не засвоїло уроки війни Росії проти Грузії і продовжувало благодушно спостерігати за діями Кремля.

Але були й інші приклади в світовій історії, коли Давид не піднімав рук перед Голіафом. Наприклад, Фінляндія, яка за населенням поступалася Радянському Союзу в 55 (!) разів, загалом з честю витримала під час Зимової війни 1939—1940 років напад "миролюбного" сусіда. Незважаючи на вражаючу перевагу буквально у всьому, радянські війська лише через 3,5 місяця досягли успіху, нарешті подолавши "Лінію Маннергейма". Але жахливі втрати (які перевищували фінські мінімум у шість разів) і остаточно зіпсований імідж у світі змусили Йосипа Сталіна підписати мирну угоду. Незважаючи на втрату 10% території, Фінляндія, що мала свого безкомпромісного лідера Карла Густава Маннергейма, зберегла незалежність і не стала "радянською" республікою.

Чи є зараз у країнах демократії на Заході лідери типу британця Уїнстона Черчілля, того ж Маннергейма або поляка Юзефа Пілсудського? Уже під час другого терміну президента США Барака Обами в кінці зими 2014 року у колективного Заходу (перш за все, у найпотужнішої військової та економічної держави в світі – США) був шанс зупинити кровожерливого агресора. Однак високопрофесійних і потужних лідерів і за океаном, і в Старому Світі давно вже немає – і це прикрий факт. Барак Обама (два терміни!), Дональд Трамп, колишній віце-президент при Обамі Джозеф Байден (ще далеко не гірший варіант) і знову зовсім непередбачуваний Трамп. Чим і вітаємо американців! Так і весь світ. Який впевнено крокує до Третьої світової війни. Якщо бути точними, то вона насправді вже почалася…

Україна ще в кінці лютого 2022 року повинна була пройти шлях Чехословаччини 1938—1939 років. І знову під оплески миротворців з держав демократичного Заходу. Щось не склалося – і для агресора, і для демократичних країн, які вже були готові віддати Українську державу Путіну в жертву.

Відкладена капітуляція як смертний вирок

…В ніч на 30 вересня 1938 року канцлер нацистської Німеччини Адольф Гітлер, дуче фашистської Італії Беніто Муссоліні, а також глави урядів Великобританії Невілл Чемберлен і Франції Едуар Даладьє підписали документ, який виявився не мирним договором, а відкладеною капітуляцією, смертним вироком однієї з найдемократичніших країн Європи – Чехословацькій республіці. Її правителі навіть не були запрошені на переговори в столиці Баварії. Уїнстон Черчілль, непримиренний ворог нацистів, один з небагатьох британських політиків, які передбачали катастрофічні наслідки Мюнхена-38, вже 3 жовтня цього року сказав у Палаті представників: "Англії був запропонований вибір між війною і ганьбою. Вона вибрала ганьбу і отримає війну".

Чи був готовий сталінський Кремль реально допомогти Празькому Граду? Питання, яке продовжує викликати суперечки серед істориків. На мій погляд, Сталін насправді і не збирався виконувати свої зобов'язання за пунктами радянсько-чехословацького договору 1935 року. Йому було важливо роздмухати полум'я військового конфлікту в Європі між демократичними країнами та блоком тоталітарних держав. У подальшому обескровити їх, а потім вже втрутитися і диктувати умови з позиції сили. І вся майбутня політика Радянського Союзу до 22 червня 1941 підтверджує цей тезис. Після підписання Пакту Ріббентропа-Молотова про розчленування двома хижаками – нацистами та комуністами – Другої Речі Посполитої відбулася невдала спроба захопити всю Фінляндію під час Зимової війни, безпроблемна окупація трьох країн Балтії, а також частини Румунії (Бессарабії та Південної Буковини).

Однією з головних проблем Чехословацької республіки було наявність великого (більше 22%) і неспокійного німецького національного меншини, яке проживало компактно вздовж кордону з Німеччиною та Австрією (на той час вже відбувся "аншлюс" – поглинання цієї республіки нацистами). Вечором 12 вересня 1938 року Гітлер виступив по радіо, звинувативши Чехословаччину в катуваннях