Після завершення процесу легітимізації унії католицької та православної церков у кінці XVI століття на сході найбільшої європейської держави — Речі Посполитої, перед східною церквою на українських землях постало питання виживання. Берестейська унія 1596 року стала межою, за якою вже проглядалося поглинання православного населення (українців і білорусів) Польсько-Литовського держави.
Упевнений розвиток Контрреформації у Західній Європі, широкі реформи, проведені римськими папами, призвели до посилення боротьби між католиками та протестантами різного напрямку. Наскільки в цій ситуації були готові до внутрішніх реформ українські православні ієрархи? Як виявилося, не зовсім – крок за кроком вони поступалися позиціями під тиском не лише Ватикану, численних католицьких орденів (єзуїтів, перш за все), але й королівської влади та варшавського уряду.
Ситуація була складною. Однак "допомогли" православному кліру незграбні дії короля в особі фанатичного католика Сигізмунда III Вази. Він, на фоні розгромної поразки у боротьбі за шведський престол (скандинави залишилися вірні лютеранству, і король втік із країни), відкинув принцип свободи віросповідання в Речі Посполитій. Але ж цей принцип не просто сповідували попередники на троні, але й дотримувалися його, підписуючи спеціальні "артикулі", які жорстко регулювали це питання. Держава, яка у XVI столітті надавала притулок релігійним емігрантам, поступово ставала все менш толерантною. І це стосувалося великих громад як протестантів (кальвіністів, лютеран, социниан…), так і православних.
І в цій ситуації Київ нарешті повертається в центр української історії і стає форпостом опору православних посяганням католиків і уніатів. Цьому "сприяло" тиск католицької влади на тодішні центри православної освіти та книгодрукування в таких містах, як Львів, Острог і Вільно (сучасний Вільнюс). "Ключем до перетворення Києва в центр православ'я стало збереження контролю православних (незважаючи на Берестейську унію) над Києво-Печерським монастирем – безумовно, найбагатшою монашескою інституцією в Україні та Білорусі… З Львова та Галичини (і з волинського Острога також. – С. М.) перебралися не лише типографії, але й письменники, редактори, друкарі, які створили новий просвітницький центр під керівництвом і захистом Плетенецького. У 1615 році в Києві було засновано православне братство, яке відкрило власну школу, як у Львівського братства", — пише українсько-американський історик Сергій Плохий у книзі "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності".
У міжконфесійній боротьбі вступає нова сила – зміцнююче козацтво. Воно стає на захист православних біженців з Галичини і з зброєю в руках протистоїть уніатській митрополії. У 1618 році козаки навіть потопили в Києві в Дніпрі навпроти Видубицького монастиря конвертанта, активного противника православних — протопопа-уніата Антонія Грековича.
Ревним захисником православної віри став славетний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний. Саме він на чолі козацької армії врятував Річ Посполиту від поразки під час Хотинської війни 1620—1621 років. Однак українські козаки не дочекалися вдячності, як і покращення ситуації в перманентному релігійному протистоянні. На початку 1630 року православний митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Іов Борецкий направив до Запорожжя листи з проханням виступити на захист східної церкви, оскільки "ляхі притискають нашу віру" і "забирають церкви".
Уже в березні того ж року спалахнуло грандіозне повстання, яке очолив гетьман нерестрових козаків Тарас Федорович (Трясило). Це повстання, яке підтримали й українські селяни, польській армії подавити не вдалося. Варшавський уряд пішов на переговори, але не змирився фактично з поразкою. Усі попередні козацько-селянські повстання були придушені з нечуваною жорстокістю, як, наприклад, у 1596 році повстання під керівництвом Семерія (Северина) Наливайка.
30 квітня 1632 року помер король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза. Московське царство вирішило в затягнутому періоді "безкоролів'я" повернути втрачені під час Смуті землі – почалася Смоленська війна 1632—1634 років. І знову фактично запорізькі козаки врятували Річ Посполиту від поразки. Московія, спочатку маючи чималі успіхи на полі бою, зазнала поразки і втратила практично всі завоювання, виплативши 200 рублів сріблом.
Саме під час Смоленської війни варшавський уряд був змушений піти на поступки, відбулася легалізація православної церкви в державі. У 1632 році вийшло постановлення сейму Польщі "Пункти про заспокоєння громадян… релігії грецької". Відбулося не лише повернення прав православним, але й визнавалася обрана ще в 1620 році ієрархія.
Майже одночасно, в листопаді 1632 року, відбулася зміна на митрополичому троні в Києві – Ісая Копинський, прихильник переходу під владу самопроголошеного в 1589 році патріарха Московського, був знятий з посади. Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі став виходець з відомого молдавського боярського роду Могил – Петро Могила. Цей акт відбувся на конвокаційному сеймі у Варшаві за присутності 49 православних депутатів. 14 березня 1633 року Петро Могила отримав королівську привілею (нарешті Владислав IV Ваза з другого разу був обраний королем). Новий монарх був більш ліберальний у конфесійних справах, ніж батько.
0Незабаром Петро Могила отримав і "сакру", тобто благословення від патріарха Константинопольського Кирила Лукариса. Також новоспечений митрополит отримав і титул "екзарха святого апостольського Кон