"Пивний путч" Гітлера: як погано підготовлений фарс зазнав провалу, але став трампліном для нацистів.

Трохи більше 100 років тому в Мюнхені відбулися події, які після їх завершення викликали серед представників політичної еліти Веймарської республіки в основному усмішки і навіть насмішки. Але дуже скоро з’ясувалося, що абсолютно провальний "Пивний путч", що відбувся 8—9 листопада 1923 року на вулицях столиці Баварії, через дев’ять років став хорошим трампліном для майбутнього тріумфу ще маргінальної на той час партії – націонал-соціалістичної.

Як кажуть, поганий приклад заразний. 28 жовтня 1922 року відбувся переможний марш італійських фашистів на чолі з Беніто Муссоліні на Рим. Влада виявилася не готовою до такого розвитку подій і просто віддала владу в руки "чорнорубашечників". Хоча королівська Італія і була серед переможців у Першій світовій війні, але невдоволення населення і частини еліти результатами перерозподілу "трофеїв" у Версалі, а також економічна криза призвели до миттєвої перемоги ще недавно маргінальної фашистської партії.

Показова розправа над "головними підпалювачами війни"

В кінці війни ситуація в Німеччині була дуже складною і вибухонебезпечною. 9 листопада 1918 року в ході революції відбулося падіння монархії Гогенцоллернів і проголошення республіки. А через два дні в Комп’єнському лісі підписано перемир’я між Антантою і Німеччиною, що зафіксувало принизливу поразку останньої в Першій світовій війні, хоча жоден солдат противника не перебував на території колишньої Німецької імперії.

Ультимативні умови для переможених при підписанні 28 червня 1919 року Версальського договору виявилися надто жорстокими. Британський історик Норман Дейвіс у книзі "Історія. Європа" писав: "…міжнародна атмосфера після конференції все ж була нездоровою. Змішання помсти і цинізму, що проступали в діях переможних союзників, не обіцяло нічого доброго. Східна Європа, первісне джерело конфліктів, і далі залишалася нерегульованою. На підписаних договорах ще не висохли чорнила, коли багато людей вже почали їх переглядати".

До величезних і болючих територіальних втрат Німеччини в Європі (Ельзас і Лотарингія, частина Шлезвіга, західної Пруссії, Мемель і Данциг, ставший вільним містом), за кілька років додалася також окупація Саару, демілітаризація Рура і повна втрата колоній в Африці та Азії. Це передбачало майбутню економічну і політичну кризу в державі, що отримала назву Веймарська республіка. Вона тепер повинна була виплачувати грандіозну суму репарацій, про які після довгих переговорів було оголошено в 1921 році – 132 млрд золотих марок; на сьогоднішній день – еквівалент приблизно 440 мільярдам доларів США (до речі, останні суми по репараціям були відправлені в 2010 році!).

В Німеччині було важко знайти людей, які б не критикували демократичний уряд, представники якого підписували документи у Версалі. Країна, що втратила не тільки території, але й кілька мільйонів своїх громадян на полях битв, опинилася майже одразу в ролі вигнанця. Потужна армія була демобілізована, формувався рейхсвер на мізерні 100 тисяч воїнів, важке озброєння знищувалося. Флот був інтернований – велику частину його затопили самі німці в гавані Скапа-Флоу в Шотландії 21 червня 1919 року.

Після показової розправи над "головними підпалювачами війни" розпочався перманентний економічний кризис, гіперінфляція в Німеччині досягла небачених висот. У 1922 році робітники отримували зарплату і були змушені бігти в магазини, щоб встигнути купити якусь їжу. Німеччина не встигала виконувати виплати за репараціями. На початку наступного року німецька марка коштувала вже в тисячу разів менше, ніж перед початком Першої світової війни. Восени 1923 року один долар США коштував чотири трильйони марок. У країні почався голод. Під час окупації Рурського басейну французькими і бельгійськими військами в зіткненнях загинуло понад сто мирних жителів. Навіть уряд держави оголосив про пасивний опір окупантам. Як берлінські влади, підтримувані соціал-демократами і центристами, так і правоконсервативні партії в жовтні 1923 року в зародку подавили можливий переворот, який готували комуністи за допомогою Кремля в Тюрінгії та Саксонії.

Версальська система була під постійними атаками практично всіх політичних партій у Німеччині. Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП), створена в лютому 1920 року, з перших днів була активним критиком мирних договорів у рамках Версальської системи і свою модель запозичила у фашистів Муссоліні. Вона опинилася на крайньому правому фланзі політичного спектра в республіці. Головними ворогами демократичного ладу стали саме нацисти і представники крайнього лівого політичного спектра – комуністи. Їх об’єднувала ненависть до Версалю, і в подальшому ці партії часто голосували в рейхстазі солідарно…

Однак на 1923 рік нацистська партія ще була абсолютно маргінальною, вона відмовлялася брати участь у виборах до рейхстагу (вперше нацисти там з’явилися в кількості 12 чоловік з 491!) у 1928 році. Навіть у переможному для них 1933 році на виборах у березні вони не отримали абсолютної більшості, провівши в парламент 288 депутатів з 647.

Гітлер пішов ва-банк, копіюючи жовтневий переворот 1917 року

До осені 1923 року НСДАП була скоріше регіональною баварською партією. Її лідер Адольф Гітлер вирішив йти ва-банк, певною мірою копіюючи дії більшовиків під час перевороту в Петрограді в жовтні 1917 року. Нацисти запланували здійснити локальний переворот у Баварії, а потім поширити свою владу на всю Німеччину. Цікаво, що подібні надії одночасно плекав міністр-президент цієї найбільшої землі держави Густав фон Кар – монархіст, що користувався великою популярністю. Чи думав він про всю Німеччину, намагався використати момент і досягти незалежності лише Баварії, сказати важ